«Шевченківські вишні в саду розцвіли»

Шевченківські вишні в саду розцвіли,

Росою умились і в неба взяли

Тендітність рожеву, а в сонця дари:

Колиску терпіння і трішки жаги.

Шевченківський спомин на небі зійшов

Яскравим намистом ген  понад вікном,

Горить світлячками й гукає: «Агов!»

До тих, хто весною не тішиться сном.

А дівчина й хлопчик збирають квітки -

Блакитні, як небо, тендітні, як сни.

Із трепетних уст виринають слова,

З них стелиться стежка й зростає трава.

Шевченківські вишні постійно в цвіту.

Їх вітер приносить на землю святу.

В них в музиці тоне юний співець.

Це наша святиня й терновий вінець.

Шевченківське небо – то наш виднокрай,

Тут спіє калина і зріє врожай.

Тут мамина пісня й обійми весни.

Тут дівчина ніжна й веселкові  сни.

Кохайся піснями, Шевченківський край,

Злітай пелюстками в замріяний гай.

Сплітайтесь в намисто, вишневі слова –

В нас небо співає, танцює весна.