Переклад гімну здійснила й відома
німецька поетеса Анна Шарлота Вуцькі. Його вміщено у збірнику українських народних пісень, що вийшов у Лейпцигу 1919 року під назвою Вап-durklange ("Звуки бандури").
Ознайомленню світу з українським гімном значно сприяло й те, що його постійно виконувала Українська Республіканська Капела, очолювана прославленим диригентом Олександром Кошицем (1875—1944). Організована
за розпорядженням Голови Директорату і Головного отамана УНР Симона Петлюри, капела виїхала за кордон на концертні гастролі, щоб своїм мистецтвом сприяти піднесенню престижу молодої української держави. Через більшовицьку окупацію цей колектив так і не повернувся на батьківщину.
Проте свою місію здійснив. Тріумфальні виступи Української Республіканської Капели (згодом — Українського Національного Хору) у численних містах Європи, Північної і Південної Америки, Канади багато зробили для того, щоб слово "Україна" асоціювалося
з поняттями "окрема країна", "талановитий народ", з чимось високо духовним і неповторно самобутнім.
На початку XX століття поряд з "Ще не вмерла Україна" широко лунали й інші пісні гімнічного типу, що відтворювали бойовий дух українців, містили заклики до боротьби за волю Вітчизни. Адже бурхливий революційний час, емоційна насиченість народного волевиявлення завжди виплескує, виносить
на поверхню суспільного життя патріотичні, піднесені пісні. Показово, що задля їх створення поєднували свої зусилля митці як Східної, так і Західної України, ще раз продемонструвавши єдність національних ідейних устремлінь.
Скрізь співали Франкове "Не пора, не пора", "Хмари зловісні зависли над нами" — переклад польської революційної пісні "Варшав'янка" в обробці К. Стеценка; "Шалійте, шалійте, скажені кати!", створену О. Колессою на мелодію хору норманів з музики А. Вахнянина до п'єси "Ярополк І Святославич" К. Устияновича; "За
Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ" — М. Вороного; "Ми — гайдамаки" О. Маковея.
Великого резонансу набули пісні-гімни Миколи Лисенка. У 1905 році він створив на широко відомий текст Івана Франка потужний, сповнений бойового пафосу хор-гімн "Вічний революціонер". А його твір, написаний для дитячого хору на вірші відомого письменника і просвітителя Олександра Кониського як задушевна і водночас піднесена молитва "Боже, великий, єдиний, нам Україну храни" одразу вийшла за межі релігійних піснеспівів, набула всеукраїнського значення, стала поряд з "Ще не вмерла Україна" другим національним духовним гімном.
Подальша історична доля України та її гімну сплелися в ланцюг трагічних подій і величних подвигів. Після поразки визвольних змагань 1917 — 1920 років, у розшматованих окупантами українських землях пісню "Ще не вмерла Україна" було загнано у глибоке підпілля, її виконання, надто в Радянському Союзі, загрожувало найсуворішими репресіями, тюрмами і катуваннями. Отже, вона вимушено змовкла, але "не вмерла", зігрівала надією серця людей і знов оживала у хвилини патріотичного піднесення, освячена кров'ю вірних синів і дочок Батьківщини, мужніх борців за її волю. "Ще не вмерла Україна" співали юні герої, ідучи 1918 року на смертельний бій під Крутами проти червоних полчищ Муравйова.
В Україні не затухали селянські повстання, спрямовані проти більшовицької влади. У1921 році задля їх підтримки було організовано великий бойовий загін з колишніх воїнів УНР, інтернованих в Польщі, під командуванням генерала Тютюнника. Він перетнув польський кордон і з боями просувався на схід, вглиб країни. Проти смільчаків більшовики кинули кінну дивізію Котовського. Повстанську армію оточили і розбили. А 359 полонених розстріляли 21 листопада 1921 року під містечком Базар. Ідучи на смерть, вони з піднятими головами до останньої миті співали національний гімн "Ще не вмерла Україна".
Численні емігранти, вимушені покинути Батьківщину і проживати в Америці, Канаді та інших країнах, свято берегли пісню-гімн "Ще не вмерла Україна". Вона стала символом нездоланності визвольних мрій і прагнень, віри в перемогу великої справи, звучала як офіційний гімн, коли уряд УНР функціонував в екзилі.
Пісенні збірки, опубліковані українцями за кордоном, як наприклад, "Українська пісня", видана в Лондоні Союзом українців у Великобританії (рік видання не вказано), обов'язково включали текст і ноти "Ще не вмерла Україна".
продовження
Сторінки
1.
2.
3.
4.
5.
Інформація взята з науково - популярного видання "Державний Гімн України", популярний історичний нарис. Випущеного на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою "Українська книга"
Автор тексту Марія Петрівна Загайкевич.
Матеріали, публікації та дослідження, використані при
складанні нарису:
-
Павло Чубинський. "Ще не вмерла Україна" / Упорядник та коментарі Федора Погребенника.
— К.: "Обереги", 1991.
-
Погребенник Федір. "Ще нам, браття молодії,
усміхнеться доля". Героїчна і трагічна історія гімну.
Рукопис. — К., 1993.
-
Трембіцький Володимир. Національний гімн "Ще не вмерла Україна..."
та інші українські гімнові пісні. Друге перероблене і доповнене видання. — Львів: НТШ, 2003.
-
Чередниченко Дмитро.
Павло Чубинський. — К.: Видавничий дім "Альтернативи",
2005.
-
Загайкевич Марія. Михайло Вербицький. Сторінки життя і творчості. — Львів: "Місіонер", 1998.
-
Зелінський Олександр. Редакції гімну "Ще не вмерла Україна" в старих рукописах та першоджерелах // Musica Galiciana, т. 6, с. 257-307. - Львів, 2001.
-
Зелінський Олександр. Виникнення та перші кроки життя національного гімну "Ще не вмерла Україна" // Актуальні проблеми
внутрішньої політики. — К., 2004, №4, с 11-27.
Скачать Гимн Украины
(Гимн Украины в mp3 формате находится в архиве rar, размер 1,51 мб.)
