О, як тебе ми виглядали
Крізь ніч, крізь морок, крізь туман,
Як ми для тебе засівали
Від ворога відбитий лан,
Які човни, які причали
Благословенній готували,
Яким напоєм налипали
Жадоби невтолимий жбан!
Клонилась мати при дорозі,
Простягти руку в далечінь,
Де на дощі і на морозі
Іржав синовній вірний кінь.
Земля здригалася в погрозі.
І омивали чисті сльози
Сипів, що впали на порозі
Життя майбутніх поколінь.
Коли під гордою Москвою
Ворожі пінились вали
І терези страшного бою,
Як світ, розгойдані були,—
Ми, сильні силою одною,
Попід Кремлівською стіною
Стояли, сповнені тобою,
Тобою дихали й жили.
Серед німих воронок чорних
У сталінградському диму,
В ділах, як юність, неповторних,
В гостях у смерті, як в дому,
Ми, військо друзів непоборних,
З ланів, з хребтів високогорних
Мололи ворога на жорнах
І пастку ставили йому.
Єдина воля нас живила,
Єдине сонце гріло нас,
Коли тупа ворожа сила
Отрути повіддю лилась,
Маляток білих кров'янила.
Дівчат неволею душила
І провіщала, чорнокрила,
Нам рабства час і смерті час!
Та в кузнях сивого Урала,
В сухому мареві степів,
В тумані тундри, що лежала,
Неначе мертва, вік віків,
Одна рука мечі кувала,
Орала, сіяла, збирала,
Щоб затупились чорні жала
У зловорожих літаків.
Т час настав, прийшла година,
Незнаменована пора,
Коли воскресла Україна,
Мов цвіт, обаполи Дніпра,
І грізна поплила лавина,
Злетіла зграя соколина
За батька мститись і за сина,
За те, що мучилась сестра.
Що для безсмертя народилось,
Від зброї смертних не умре!
Ми всі збратались і зсестрились,
Новим овіявши старе,
Ми всім народом ополчились,
Дніпро і Волга розгнівились —
І морем бурним покотились
До збаламученої Шпре!
Все чесне і живе на світі
Із нами стало в дружний ряд,
Щоб мертвородники неситі,
Сини злочинства, діти зрад,
Святою правдою побиті,
Навік неславою покриті,
Постали на суді в одвіті
За Ленінград і Сталінграді
І обернувшися весною,—
Та й ким же ще ти стать могла? -
Прийшла ти, рідна, з поля бою
До білосніжного стола,
І хліб лежить перед тобою,
Що певтомленною рукою
В змаганні з тугою-бідою
Солдатка сіяла й пекла.
Шумлять світи зеленим шумом
І жайворонками дзвенять.
Тече непереборним шумом
Тепла і праці благодать,
І не гуляти чорним чумам
По полю, всіяному сумом,—
Рости-цвісти народним думам,
Пшениці й пісні розцвітать!
Весняний гук іде в народі,
Що рідну землю засіва..,
Ой скільки тонів і мелодій!
Ой що ж то будуть за жнива!
Тремтить розбійник, никне злодій,
Почувши стогромове годі,
І сонце, що зійшло па Сході,
Огнями всесвіт залива!
Максим Рильський, 1945 рік
