СВАТОВО



Сватово - общественно-информационный портал города

Международная Ассоциация сайтов городов

 

повернутись на головну сторінку сайту








Вірші про природу

"Вірші про природу"

Фото природы

Стихи о весне

Вірші

Вірші дітей

Діти і поезія

Стихи Плещеев А.Н.

Стихи Фет А.А.

Вірші Шевченко

Природа стихи





Почесні жінки Сватове

Архітектура

Здоров'я

Новини

Історія Сватове

Природа

Статті

Форум

Фото Сватове

Чат

перехід на вірші про природу (друга сторінка)

Вірші про природу

Весна.

Та це ж весна, бо тане сніг, —
дивись: струмок з гори побіг.
Шумить вода, ламає все.
Весна іде, тепло несе.

Шумить, гуде веселий гай
і гомонить: вставай, вставай!
Розтане сніг, зима мине,
земля кругом цвісти почне.

Дітей малих веселий рій
посуне з хат на луг мерщій.
Радіє все, співає все,
весна іде, тепло несе.

П. Капельгородський.

 

Завірюха.

Звечоріло; ніч заходить,
місяць з хмари не виходить;
ані зіроньки не мріє,
тільки сніг кругом біліє.

Ось схопилась хуртовина,
закурилася долина,
і кипить мороз у полі,
на просторі та на волі,

Я. Щоголів.

 

Весна і мама.

Якось я спитала у Весни:
— Ти чому приходиш, поясни?
І Весна мені сказала прямо:
— Поспішаю я на свято Мами!

Поспішають квіти проростати,
поспішають журавлі вертати,
поспішає сонечко теплішать,
поспішають дітки розумнішать.

В Африці далекій, пам'ятаю,
говорив мені Премудрий Слон,
що якби на світі мам не стало,
то й Весни на світі не було!

Ще казав:—Ви помічали, може,
кожна мама із Весною схожа! —
І відкрив мені він таємницю,
що Весна із Мамою — сестриці.

І. Жиленко,

 

А я у гай ходила.

А я у гай ходила
по квітку
ось яку!
А там, дерева — люлі,
і все отак зозулі:
ку-ку!

Я зайчика зустріла,
дрімав він на горбку.
Була б його спіймала зозуля ізлякала:
ку-ку!

П. Тичина.

 

Вірш ГАЇ ШУМЛЯТЬ...

Гаї шумлять —
Я слухаю.
Хмарки біжать —
Милуюся.

Милуюся-дивуюся,
Чого душі моїй
так весело.
Гей, дзвін гуде —

із далеку.
Думки пряде —
Над нивами.
Над нивами-приливами,

Купаючи мене,
мов ластівку.
Я йду. Іду —
Зворушений.

Когось все жду —
Співаючи.
Співаючи-кохаючи
ПІД тихий шепіт трав

голублячий.
Щось мріє гай —
Над річкою.
Ген неба край —

Як золото.
Мов золото — поколото,
Горить-тремтить ріка,
як музика.

 

 

Вірш ЯК НЕ ЛЮБИТИ...

Як не любити зими сніжно-синьої
На Україні моїй,
Саду старого в пухнастому інеЇ,
Сивих, веселих завій?

Як не любити весни многошумної
Меду пахучих суцвіть,
Як не любити роботи розумної,
Праці, що дух веселить?

Як не любити утоми цілющої
Після гарячої гри,
Поклику птаха над темною пущею,
Рідних пісень з-за гори?

Як не любити любов'ю наснажених,
Мудрістю сповнених книг,
Троп невідомих, дерзань ще не зважених
І небосхилів нових?

Як не любити людини, що з атому
Креше добра блискавки,
Як не любить по змаганні завзятому
Дружнього стиску руки?

Як не любити пори, коли ночами
В щасті тремтить соловей,
Як не любить під бровами дівочими
Синього сяйва очей?

 

ОЙ НЕ КРИЙСЯ, ПРИРОДО...

Ой не крийся, природо, не крийся,
Що ти в тузі за літом, у тузі.
У туманах ти сниш... А чогось так сичі
Розридалися в лузі.

Твої коси від смутку, від суму
Вкрила прозолоть, ой ще й кривава,
Певно, й серце твоє взолотила печаль,
Що така ти ласкава.

А була ж ти — як буря із громом!
А була ж ти — як ніч на Купала...
Безгоміння і сум. Безгоміння і сон —
Тільки зірка упала...

Ой там зірка десь впала, як згадка,
Засміялося серце у тузі!
Плачуть знову сичі... О ридай же, сріблій:
Ходить осінь у лузі.

 

Максим Рильський

 

Ще вірші Максима Рильського

 

* * *

Поле чорніє. Проходять хмари,
Гаптують небо химерною грою.
Пролісків перших блакитні отари,
Земле! Як тепло нам Із тобою!

Глибшає далеч. Річка синіє.
Річка синіє, зітхає, сміється...
Де вас подіти, зелені надії?
Вас так багато — серце порветься!

1911 — 1918

 

* * *

Яблука доспіли, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду.
Ти мене, кохана, проведеш до поля,
Я піду — і, може, більше не прийду.

Вже й любов доспіла під промінням теплим,
І Її зірвали радісні уста, —
А тепер у серці щось тремтить і грає,
Як тремтить на сонці гілка золота.

Гей, поля жовтіють, і синіє небо,
Плугатар у полі ледве маячить...
Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
Вміє розставатись той, хто вмів любить.

1911 — 1917

 

Вірш ЗАКУЧЕРЯВИЛИСЯ ХМАРИ...

Закучерявилися хмари. Лягла в глибінь блакить...
О милий друже, — знов недуже —
О любий брате,— розіп'яте —
Недуже серце моє, серце, мов лебідь той, ячить,

Закучерявилися хмари...
Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть...
З душі моєї — мов лілеї —
Ростуть прекрасні — ясні, ясні —

З душі моєї смутки, жалі, мов квітоньки, ростуть.
Женуть вітри, мов буйні тури!
Одбивсь в озерах настрій сонця. Снує про давнє дим...
Я хочу бути — як забути? —

Я хочу знову — чорноброву? —
Я хочу бути вічно юним, незламно-молодим!
Одбивсь в озерах настрій сонця.
І сміх, і дзвони, й радість тепла.

 



 

Берізонька.

Берізонько, берізонько,
ти, мавко лісова,
зелені твої кіски
вітрисько розвіва.

Стоїш ти при дорозі
у травах і кущах,
і білі свої ноги
все миєш на дощах.

Прошу вас, із берези
ви соку не точіть,
ви краще їй сестричку
зелену посадіть.

Ви краще їй шпаківню
поставте на гілках,
щоб прилітав до неї
друг лісу, добрий птах!

Л. Забашта.

 

Квітень.

Квітів, квітів —
як море безкрає:
сині, білі, червоні цвітуть.
Першотравню весна вистеляє

дорогими прикрасами путь.
Віє вітер із теплого моря,
чайка струшує воду з крила...
Світлі дні, тихі ранки прозорі...
Квітень — місяць квіток і тепла.

А. М'ястківський.

 

Ще вірші

 

Вірш "Зелене місто".

Ми посадим липи та клени —
буде наше місто зелене.
Ми посадим в полі тополі —
хай вони зростають поволі.

Ми обсадим школу бузками
та обів'єм площі квітками,
Хай ростуть дерева і квіти.
Ми щасливі, радісні діти.

Дерева зростатимуть з нами,
задзвенять над містом гілками,
Хай шумить за містом ліщина,
хай цвіте - розцвіта Батьківщина!

П. Воронько.

 

ЗАКУЧЕРЯВИЛИСЯ ХМАРИ...

Закучерявилися хмари.
Лягла в глибінь блакить...
О милий друже, — знов недуже —
О любий брате, — розіп'яте —

Недуже серце моє, серце, мов лебідь той, ячить,
Закучерявилися хмари...
Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть...
З душі моєї — мов лілеї —

Ростуть прекрасні — ясні, ясні —
З душі моє? смутки, жалі, мов квітоньки, ростуть.
Женуть вітри, мов буйні тури!
Одбивсь в озерах настрій сонця. Снує про давнє дим...

Я хочу бути — як забути? —
Я хочу знову — чорноброву? —
Я хочу бути вічно юним, незламно-молодим!
Одбивсь в озерах настрій сонця.

і сміх, і дзвони, й радість тепла. Цвіте веселка дум...
Сум серце тисне: — сонце! пісне! —
В душі я ставлю — вас я славлю! —
В душі я ставлю світлий парус, бо в мене в серці сум.

І сміх, і дзвони, й радість тепла,

 

ХОР ЛІСОВИХ ДЗВІНОЧКІВ

Ми дзвіночки,
Лісові дзвіночки,
Славим день.
Ми співаєм,

Дзвоном зустрічаєм;
День!
День,
Любим сонце.

Небосхил і сонце,
Світлу тінь,
Сни розкішні,
Все гаї затишні:

Тінь!
Тінь.
Линьте, хмари,
Ой прилиньте, хмари,

Ясний день.
Окропіте,
Нас нашелсстіте:
День!

День.
Хай по полю,
Золотому полю,
Ляже тінь.

Хай схитнеться —
Жито усміхнеться;
Тінь!
Тінь.

Цвіте веселка дум...

Сум серце тисне: — сонце! пісне! —
В душі я ставлю — вас я славлю! —
В душі я ставлю світлий парус, бо в мене .в серці сум.
І сміх, і дзвони, й радість тепла,

Дзвоном зустрічаєм;
День!
День.
Любим сонце.

Небосхил і сонце,
Світлу тінь,
Сни розкішні.
Все гаї затишні:

Тінь!
Тінь.
Линьте, хмари,
Ой прилиньте, хмари,

Ясний день.
Окропіте,
Нас нашелсстіте:
День!

День.
Хай по полю,
Золотому полю,
Ляже тінь.

Хай схитнеться —
Жито усміхнеться:
Тінь!
Тінь.

 

ЯК НЕ ЛЮБИТИ...

Як не любити зими сніжно-синьої
На Україні моїй,
Саду старого в пухнастому інеї,
Сивих, веселих завій?

Як не любити весни многошумної
Меду пахучих суцвіть,
Як не любити роботи розумної,
Праці, що дух веселить?

Як не любити утоми цілющої
Після гарячої гри,
Поклику птаха над темною пущею.
РІДНИХ пісень з-за гори?

Як не любити любов'ю наснажених,
Мудрістю сповнених книг,
Троп невідомих, дерзань ще не зважених
І небосхилів нових?

Як не любити людини, що з атому
Креше добра блискавки,
Як не любить по змаганні завзятому
Дружнього стиску руки?

Як не любити пори, коли ночами
В щасті тремтить соловей,
Як не любить під бровами дівочими
Синього сяйва очей?

 

Василь Чумак

 

Вірш БЕРЕЗНЕВИЙ КАЛАМУТ

Розірвала краля-мавка
льняно шитий гомін-жгут,
плине зграйно, плине плавко
березневий каламут.

В перебіжнім шумовинні
ланки-бризки марсельєз:
хай загине, хай загине
мрійновтома сонних плес.

В сонце цілять стріли-трави,
Сонце — в трави й буйний грунт.
Зручно, просто керму править
березневий каламут.

 

Щоб хліб, як сонце, сяяв на столі

Щоб хліб, як сонце, сяяв на столі
У кожній хаті, домі та колибі ...
Уклін земний працівникам землі
Вам, сіячі, плугатарі, — спасибі!

 

 

Фото природи

перехід на вірші про природу (друга сторінка)

 

Пропонуємо ще декілька віршів про природу та Стихи о весне     Вірші     Вірші дітей     Діти і поезія     Стихи Плещеев А.Н.     Стихи Фет А.А.      Вірші Миколи Уманця    Вірші Шевченко    Природа стихи

обсудити на форумі                перейти на сторінку "статті"                Новини              Об'яви









 

поветнутись на головну сторінку сайту

  Статистика сайта
Авторское право © 2007 - 2014 Ширков Андрей Алексеевич - Все права защищены. Копирование материалов разрешено только с видимой ссылкой на источник: http://svatovo.ws/